| amHvost | 9 ноября 2007 01:20 |
Москва, как много! / Дмитро Корчинський
цікава й кумедна читанка: Цитата:
Нація будує себе як античний храм в сейсмонебезпечній зоні. За тією самою методою. Греки, які були схильні матеріалізувати метафори, будували на болотах. Болото гасило коливання тверді. Зокрема так збудований храм Артеміди в Ефесі – входив до Геродотового списку чудес.
Трупи вождів і пророків, міфи і метафори перегнивають – довго утворюється болото, а вже на ньому швидко будується нація. А потім приходять вороги нації і критикують болото за те, що воно подібне на болото.
Уявімо, що бандерівщина, яка разом з коліївщиною і махновщиною лягає в основу збірної душі народу, і справді настільки погана, як нам розповідають.
А чи кращі мерці під Кремлем? Перша знакова для росіян постать – святий благовірний князь Олександр Невський. Найближчий аналог Шухевича в російській історії. Століття ординського іга були б неможливі без таких, як він. Татари не мали вірнішого пса. Допомагав баскакам в зародку душити антиординські повстання. Агітував російські міста безперешкодно виплачувати данину. Активно працював проти можливості об’єднання розколотих християнських сил проти орди. Гнівно відкинув пропозиції Риму щодо утворення спільного антиординського фронту. Щоправда, мав деякі успіхи. Вигнав з устя Неви два шведських човни і вбив кількох лицарів на льоду Чудського озера. Відтоді вважається великим полководцем. І це в часи справді великого Батия і Людовіка Святого.
Взагалі всі «собіратєлі зємлі руськой» - володимирські, а згодом московські князі були поліцаями при татарах. За це їх тоді ненавиділи всі чесні люди, яких довелося вбити, щоб їхні нащадки цих князів-поліцаїв полюбили.
Другою знаковою постаттю російського міфу є Дмітрій Донськой, а знаковою міфічною подією – перемога на Куліковому полі. Парадокс російської історичної пам’яті полягає в тому, що Москва – найвірніша служанка орди згадується як визволителька народу з-під ординського гноблення.
Навіть ми, послідовники СС «Галичина», не наважилися об’явити дивізійників антифашистами. Хоча, як кажуть у нас в рейхссекретаріаті, тема потребує пропрацювання.
Як відомо, на Куліковому полі Дмитрій Донськой виступав на боці законного ординського уряду проти бунтівного темника Мамая. Саме тому Мамая підтримували найбільші вороги татар – Рязанці і Литовці. Сам переможець на Куліковому полі і його діти й онуки продовжували виплачувати данину татарам і виконувати для них поліцейські функції в краю; не дивлячись на послаблення і розпад орди. Служили «не за страх, а за совість». Взагалі, росіяни давали данину татарам (потім уже кримським) до середини XVIII ст., до Катерини Великої!
Повитухою України була кримська орда, натомість Росія народилася з утроби ординської матері. Пуповину перерізав лише Іван IV.
«Иван Василич Грозный
Ему был имя рек,
За то, что был серьезный,
Солидный человек»
Третя знакова фігура колективної свідомості росіян, і перша справді європейська постать на Московському престолі. Всі володарі Європи тоді були, мов родичі. Садисти, реформатори, централізатори, інтелігенти, шляхтобойці, Генріх VIII, Ерік XIV, Стефан Баторій, Сулейман Пишний, Карл V, Катерина Медичі. Іван Грозний здійснив важливу для росіян місію – замінив справжніми татарами татарських прислужників, знищив старі московські шляхетські фамілії і замінив їх татарськими фаміліями. Під кінець смерть його синів перервала лінію князів-поліцаїв Рюриковичів-Всеводолодичів, і відкрила дорогу на царство татарину Годунову.
Саме ці бувші татари підхопили напівзабуту пропагандистську тезу старця Фєлофея і по-справжньому усвідомили Москву – другий Сарай – третім Римом.
Наступний ключовий пазл в мозаїці російського духу – поза сумнівом Велика Смута. Ці кілька років – ледь не єдиний час в усій російській історії, коли народ міг дихати вільно, їсти жирно і насолоджуватись всіма благами чудового безвладдя.
І як же ці потвори згадують смуту? Всього лише як смуту! Як казав один персонаж: «У нас в СС навіть рейхсфюрера називають просто… рейхсфюрер» Міфічний Сусанін завів міфічних поляків (бо це були українці Сагайдачного) в метафізичне болото. Чуєте? Ось воно – в цій легенді вилазить на поверхню архетип болота – фундамент нації.
Грішка Отрєп’єв до того, як постригся, був холопом Романових. Самозванець і штовхнув Романова в патріархи, що згодом забезпечило Романовим переваги на виборах нового царя. Якщо династія всім зобов’язана самозванцю, то навіщо було боротися за династію проти самозванця? Проти свободи? Проти цивілізації? І все це під гаслом: «Зачем виводіш нас к свєту із мілой єгіпетськой тьми!»
Росіяни назвали Великим Петра, який хотів зробити з них голландців, а самозванцями називали тих, хто хотів зробити з них поляків. Може тому, що поляки – шляхта, а голанці – бариги? Після Петра на престолі не було жодного, хто б мав в собі бодай краплину російської чи хоча б татарської крові. Все сімнадцяте століття вони боролися проти засилля іноземців, щоб подальші століття присягати виключно іноземцям. Російське дворянство почало вивчати російську мову тоді ж, коли німецьке – німецьку, після наполеонівських походів.
За що ж вони пробачали своїм брендовим персонажам колаборанство, жорстокість і власні злидні? За державність! Перебий ти хоч половину населення, будь ти хоч німець, хоч татарин, ставай на коліна хоч перед Батиєм, хоч перед Вільгельмом, якщо ти централізуєш державу і збільшуєш територію, ми любимо тебе, ми міфологізуємо тебе, ми забудемо твоє підле життя і вічно пам’ятатимемо твоє світле ім’я!
І ці люди забороняють нам любити наших бандерівців? Навіть якщо хлопці і вбили двох-трьох поляків і задушили когось з емгебістів, вони були державники! Ваші двісті років служили ординцям, наші хіба що 2 роки німцям, але і тоді вони були – державники. Якщо в нашому оці лузка, то в вашому не бревно, там цілий лісоповал.
Душа народу – болото. Там чудово поєднуються світлі постаті Сталіна і Миколи ІІ. Хоча Сталін співпрацював з нацистами з 1933 року таємно, а з 1939 – офіційно. І знищив росіян ніяк не менше, ніж нацисти. Микола ІІ більшу частину правління був абсолютним монархом, тобто ніс абсолютну відповідальність перед Богом за свій народ. І він зрікся престолу в часи війни. І його брат зрікся. Якби нині росіяни вирішили відновити монархію, Романови не змогли б зайняти престол, бо за монархічними поняттями втратили всі права. Скорше над усе нового царя росіянам довелося б брати з Гогенцоллернів. Чи була в Романових інша можливість? Була. В подібній ситуації Габсбурги не зреклися. Вони були не здатні захистити імперію, але, принаймні, боролися до кінця!
Все це не до того, що росіяни – погані, а до того, що вони нічим не кращі за нас, і переважають нас не моральними якостями, а всесвітньо-шекспірівським розмахом своїх негідників.
Наші негідники – поки що, нажаль, лише локального значення.
Росія становить проблему для всього Світу, а ми поки що лише для Росії. Є над чим працювати! :):horosho::horosho::horosho::horosho::horosho:
Спеціально для obozrevatel.com.ua
| Дмитро несомнено жгьот :boyara::horosho: |
